| Групова динаміка українського суспільства
Частина перша |
| Роман Кечур |
05.03.08 |
| "Голос розуму звучить тихо" |
| Напис на могилі Зігмунда Фройда |
Ми – цивілізована, християнська нація. Ми освічений і працездатний, працьовитий народ. З тисячолітньою історією, з традиціями технічного і культурного прогресу. Але при цьому ми нація бідна, не здатна забезпечити собі гідне життя. Хоча, "гідне життя" – звучить занадто абстрактно – ми нездатні навіть нормально відремонтувати дороги. Це парадокс, і цьому є причини. Про одну з них, суспільно-психологічну, і піде мова. П’ятнадцятилітній досвід роботи в груповому психоаналізі дає можливість сформулювати наступну тезу: українська еліта загалом і український політикум зокрема мають значний дефіцит в здатності осмислення стану суспільства та своєї власної функції у ньому. Тому вони не спроможні вивести українське суспільство на якісно новий рівень організації. Але про все по порядку.
Теорія великих груп
Кожне суспільство (і українське не є винятком) з погляду психології можна трактувати як велику групу, а отже, відслідковувати психологічні групові закономірності. Починаючи з деякого числа учасників у кожній групі незалежно від її розміру проявляються певні універсальні закономірності її функціонування – спільні як для групи зі ста учасників, так і для спільноти, що налічує мільйони.
В груповому психоаналізі існує декілька загальновизнаних концепцій, що описують ці закономірності, точніше сказати – різні аспекти цих закономірностей.
В основі однієї з них – концепції Вільфреда Біона – лежить базова гіпотеза про групове мислення: група може функціонувати як одне ціле, хоча її члени можуть і не усвідомлювати цього.
Групове мислення формується одностайною думкою, вольовим рішенням чи бажанням групи в даний момент. Члени групи вносять свій внесок в цей процес анонімно і неусвідомлено (і на цьому варто акцентувати!). Групове мислення може знаходитися в конфлікті з бажаннями і думками окремих індивідів.
Власне, як результат взаємодії групового мислення з бажаннями та потребами членів групи і формується організація групи.
Біон розрізняв два основні типи груп, залежно від рівня їхнього функціонування. На його думку, групи існують як зрілі та незрілі (архаїчні, примітивні, регресивні). Він показав, що життєдіяльність перших розгортається у контексті так званої робочої групи, яка здатна раціонально вирішувати прагматичні завдання, у тому числі тестувати реальність, визначати стратегічні й тактичні цілі, а також витримувати фрустрацію, яка виникає на шляху їх реалізації. Натомість регресивні групи, що знаходяться у так званих базових позиціях, при досягненні бажаних цілей керуються виключно своїми почуттями. Емоційні імпульси незрілої групи виражають підтримувану всіма учасниками позасвідому фантазію магічного типу. Така архаїчна ідея-міф про те, як група може досягнути свої цілі та задовольнити всі бажання, заміняє тестування реальності, стратегічне і тактичне планування.
Якими ж є ці архаїчні ілюзорні світи груп в регресивному стані?
Біон виділяє три наступні базові позиції:
1) Боротьба і втеча: група шукає ворогів всередині і розколюється, або знаходить ворогів назовні і інтегрується проти спільного ворога, але в будь якому випадку перестає працювати над досягненням реалістичних цілей.
2) Позиція залежності: група шукає і знаходить об’єкт, на якого повністю покладається – "він нас захистить, за нас подбає", замість послідовних спроб осягати поставлену мету група позасвідомо тисне на знайденого "захисника" з метою підпорядкувати його своїй патерналістській фантазії. Цей "захисник" в нашому випадку може бути як внутрішній (влада загалом чи лідер зокрема), або зовнішній (Росія, Європа, Америка тощо).
3) Надія на месію (в Біона – парування, внаслідок якого "Він" народиться): якими не були б проблеми групи, вона живе переконанням, що в майбутньому хтось їх магічним чином розв’яже; в цьому емоційному стані значимою є ідея майбутнього, а не вирішення актуальних проблем.
Отже, підсумуємо: всі базові позиції регресивної групи є емоційними станами, за допомогою яких група уникає фрустрації (стану болісного незадоволення потреби), що притаманна будь-якому навчанню через досвід. Таке навчання обов’язково включає зусилля та біль від зіткнення з реальністю. Група уподібнюється індивіду з інфантильним бажанням все мати і нічого для цього не робити. Але реальність щоразу демонструє їй протилежне. Тому спільною рисою всіх трьох базових станів є ворожість і опір (неусвідомлені, але від того не менш агресивні), що проявляються у несприйнятті розвитку, навіть самої ідеї, що може спричинити розвиток, через вищеописану фрустрацію, нестерпну для примітивної групи.
В базових позиціях група виокремлює серед себе яскравих виразників цих містичних потреб: безкомпромісного борця, оберігаючого архаїчного батька або месію, "який проведе нас через пустелю".
Таким чином відбувається їх селекція та "кар’єрне зростання" як протагоністів групових потреб. В цьому процесі важливою є їх психологічна емоційна спорідненість до базової позиції, в якій перебуває група. Цю спорідненість за аналогією з властивістю хімічних елементів Біон називає валентністю.
Вона формується на перетині магічних очікувань групи та реальних особистісних рис вибраних лідерів. Співпадіння очікуваного та реального відбувається у фантазійному світі групи, тому міфологічні риси, які „бачить” регресивна група у своєму лідері, резонують з рисами характеру лідера, але не завжди точно відповідають йому. Адже у точному співпадінні немає потреби там, де фантазування замінює тестування реальності.
Натомість, робоча група вимагає від членів кооперації зусиль, осмислення завдань і використання раціональних їх методів розв’язку. Це такий психічний стан, що передбачає контакт з реальністю, терпимість до фрустрації і контроль емоцій. Така група, на відміну від груп базових позицій, чітко усвідомлює часові рамки своєї роботи, розуміючи час як обмежений ресурс.
Лідерство в робочій групі не є функцією валентності, а є результатом певної зрілості та компетентності. Лідером є найефективніший в забезпеченні роботи учасник. Вирішення завдання може бути болісним, але сприяє зростанню і зрілості групи та її членів.
Приклад: українське суспільство вже друге десятиліття веде безконечні дискусії про справедливість/несправедливість російських цін на газ. Увага зосереджена на пошуку винних та магічних методів порятунку (пошук "чарівних" слів і ритуальних жестів), рецепти вирізняються своєю нереалістичністю (від "ми будемо чемні і Москва над нами зглянеться" до "а ми їм піднімемо плату за транзит в десять разів"). При цьому аналіз об’єктивних чинників ціни та пошук реалістичних рецептів залишаються поза рамками дискусії. Не треба бути спеціалістами, щоб зрозуміти – будь-який реалістичний варіант передбачає фрустрацію (обмеження споживання і збільшення видатків). Країни Балтії, які значно раніше зрозуміли ці прості істини і пережили "енергетичну фрустрацію", давно вже не мають проблем із Шенгенськими візами. І не тільки.
Звичайно, українська енергетична проблема має свої політичні та корупційні складові, але без потужного суспільного підґрунтя про ці складові ми давно б говорили у минулому часі.
Не треба думати, що західні суспільства функціонують тільки як робочі групи. Кожна група має інтенції до робочого функціонування (в тому числі і наше суспільтсво), а також і до регресії в базові позиції (Гайдер в Австрії, погроми в околицях Парижу etc.). Будь-яка система інколи має збої, більше того, перманентне співіснування групи в базовій позиції та робочої групи призводить до динамічного конфлікту, який завжди генерується та підтримуються всередині групи (і усвідомлення цього факту змушує розуміти біонівські терміни «робоча група» та «базові позиції групи» як метафори та тенденції). Завжди існують ультрарадикальні виразники цих протиріч. Діяльність робочої групи зривається групою в базовій позиції, прагненню індивідуума відділитися чинить опір його регресивне прагнення не робити цього.
Але в зрілих суспільствах для утилізації цих базових потреб використовуються суспільні інституції та процедури, ніби вакцинують суспільство, делегуючи певним підгрупам функції базових позицій і запобігаючи загальному регресу групи до архаїчних станів. Біон називає ці організації та інститути спеціалізованими робочими групами. Іншими словами, суспільство може експлуатувати одну із перелічених базових позицій, а може утворювати для опрацювання цих потреб спеціалізовані групи. Наприклад, базову позицію «боротьби і втечі» суспільство делегує силовим структурам, «залежності» - церкві, «месійності» - політичній та інтелектуальній еліті (колись це називалось аристократією в позитивній конотації).
При такій організації групи суспільство отримує ресурси для розвитку, воно перестає витрачати надмірні зусилля на деструктивні конфлікти з віртуальними та неясними цілями. Тоді конструктивний розум просвітлюється, популістичні гасла "у вас все буде і вам нічого для того не треба робити" сприймаються з належним скептицизмом і співчуттям. Популісти та радикали зміщуються на суспільну периферію – з’являються передумови для поступу.
Модель недавнього минулого
Тепер спробуємо цю модель (як завжди спрощену) застосувати до знайомого нам українського суспільства.
Майдан. Українське суспільство в емоційному піднесенні очікує диво – ось-ось прийде нове життя ("і на оновленій землі...").
Лідер переживається як вистражданий обранець, носій нового знання, посланий нам для виконання історичної місії.
І у це закономірно – величні здвиги чи трагічні поразки завжди сильно емоційно заряджені, а відповідно включають механізми регресії. Українське суспільство після Майдану демонструє зразок групи в месійній позиції. Закінчення також класичне – розщеплення. Одна частина, зіткнувшись з розчаруванням, все-таки сповідує та відстоює нову ідею, інша – відкрито не визнає та протидіє. Група розщепляється і переходить в базову позицію боротьби і втечі.
Актуалізуються метафори внутрішніх ворогів – донецьких бандитів та бандерівців з їх зовнішніми відповідниками – Москва та НАТО.
Чи це був закономірний варіант розвитку? Так.
Чи єдино можливий? Ні.
Перш за все, суспільство могло залишатися в базовій позиції месійності до сих пір. Якби лідер підтримував магічну стилістику і демонстрував зневагу до мирських випробувань (у відповідь на звинувачення щодо любих друзів чи родини він міг би зректи "я знаю, що ми вибрали важкий, але справедливий шлях. За це на нас чекає багато випробувань і це лише найлегші з них. Слабодухі розчаруються або зрадять. Сильні і правдиві пройдуть цей шлях до кінця"). Така риторика підтримує месійність і історія дає достатньо прикладів її дієвості, згадаємо лишень Мартіна Лютера Кінга ("I have a dream").
Друга нереалізована можливість. Лідер з позиції месії непомітно переходить в образ "сильного і дієвого, суворого, але справедливого батька", а група – в базову позицію залежності. В українському суспільстві є потужне запотребування на "батька нації" – український варіант Путіна (на Сході) чи де Голя (на Заході). На такого суспільного лідера група (суспільство) проектує свої потреби в захисті, піклуванні, безпеці. Натомість такому лідеру делегується одноосібне здійснення влади (класичний обмін свободи на безпеку).
Ситуація дозволяла зробити такий перехід порівняно легко. Але для того, щоб реалізувати таку можливість суспільної динаміки, лідеру необхідно було матеріалізувати лозунг "бандитам тюрми", при чому персонально "призначити" бандитів (українське видання Ходорковського, чеченських бойовиків та компанії). На жаль для нашого прагнення до порядку і на щастя для нашої інтенції до демократії діючий лідер не мав відповідної валентності до цієї ролі. Він скоріше розумів владу через повагу, а не повагу через владу. (В дужках варто зауважити, що це і визначило глибину розчарування – лідер відмовився виконувати запотребування групи. Але святе місце пустим не буває: експлуатацією саме таких ролей успішно скористалися електоральні переможці парламентських виборів, і, можна сподіватися, будуть користати й фаворити президентських).
Три схематично описані варіанти суспільної динаміки попри свою альтернативність є подібними в одному. Всі вони є архаїчними формами функціонування групи. Перетікання з однією форми в іншу створює ілюзію руху, але це біг по колу. Суб’єктивна бурхливість подій не веде до розвитку: не створюються необхідні суспільні інституції та інститути (норми і процедури). Свою енергію суспільство розтринькує в екстремальних емоціях, але не сублімує в актах творчості (формула "хліба і видовищ" редукована лише до "видовищ").
Варіативність майбутнього
Банально, але майбутнє загрожує повторити наше минуле. Бо базових (архаїчних) позицій лише три, і якщо еліта цього не зрозуміє, то суспільство там і залишиться.
Отже, актуально перебуваючи в позиції боротьби і втечі, українське суспільство може залишатися там багато років (протагоністів безкомпромісного взаємопоборювання вистачає, рівно як тем протистояння – Росія, НАТО, газ, Америка, ОУН-УПА, конфесії тощо). Більше того, ця позиція є вигідною для експлуатації як для влади, так і опозиції, проста у використанні (навіть сільські піар-агенства нею успішно оволоділи). Але розвитку цього сценарію протидіють два фактори: суспільний страх реального розколу (зі всіма наслідками) і згадуваний брак відповідної валентності у лідера.
Тому, рівнозначно можливий і варіант переходу до позиції залежності: опікуючий/а батько/мати втілює суспільну мрію про турботливу владу, що розсипає пільги та блага, а не обтяжений турботами і працею народ ("здобуваючи хліб не в поті чола і народжуючи дітей не в муках") відповідає їй вірною любов’ю.
Можливий і третій варіант. Скептики, які вважають, що групова позиція месіанства списана в архів, глибоко помиляються. Наївна мрія про наше золото Полуботка потребує певної модифікації, але, скажімо, ідея самоорганізації суспільства як панацеї проти всіх бід цілком месійноспроможна вже сьогодні.
І знову ж таки, це біг по колу. Справжньою альтернативою цим архаїчним варіантам є перехід до робочої групи. Такий перехід потребує зрілості від суспільства та еліт, усвідомлення болючого факту, що навіть для незначного покращення потрібна послідовна і, що важливо, цілеспрямована праця. І ще один момент: існуючі суспільні інститути повинні реально виконувати належні їм функції (в тому числі психологічні – функції спеціалізованої робочої групи в термінах Біона), а не бути фасадною бутафорією чи розмінною монетою з роздачі посад. Реальна консолідація суспільства досягається не політичним балансом посад у цих інституціях, а, власне, в результаті функціонування робочої групи.
Як це зробити? Для цього лише психологічного розуміння, звичайно, недостатньо, та все ж воно конче потрібне. Це тема окремої розмови, і необхідні рекомендації теорії групової динаміки будуть викладені в наступній статті.
Продовження дивіться тут. |
| horbach |
2008-03-07 02:27:44 |
| Загалом правдоподібно - нагадує історичну атмосферу візантійщини. Але мені бракує конкретних прикладів:), паралелей з життя політичного театру. |
| контр-антидюрінг |
2008-03-07 15:17:02 |
| продовження! |
| Виталий Елисеев |
2008-03-30 18:32:36 |
| Статья в целом понравилась. Но, если уж использовать психоаналитическую теорию в анализе общественно – политических событий в Украине, стоило бы вспомнить базовую работу З. Фрейда «Психология масс и анализ человеческого Я». В этой работе делается разграничение организованной и неорганизованной народной массы, описываются принципиальные различия в построении таких социальных структур, как армия и религия, значение роли лидера, даются характеристики народной массы, как таковой. Используя теоретические концепции группового анализа Биона, Фукса, на мой взгляд, нужно с большой осторожностью отождествлять функционирование «группы из ста участников и для общности из миллионов» (Р. Кечур). Исходя из условий аналитического сеттинга, аналитическая группа не выбирает себе руководителя, как это происходит в обществе. Более того, весь процесс развития, функционрования группы строится на так называемых трансферентных отношениях между группой, как целым и ее руководителем. Можно сказать группа «зависима» от содержания этих отношений. Если вспомнить перепитии украинской жизни (майдан, выборы парламента), несмотря на максимальное нагнетание общественного конфликта, в целом народная масса была спокойной, это, например, как нельзя лучше характеризует стабильность национальной валюты. То есть, первая базовая позиция Биона «борьба и бегство» в социуме происходит отлично от аналитической группы. Поэтому, еще раз напоминаю, что нужно очень осторожно делать выводы, принимая априори положение группаналитической теории. В концепции Биона я бы обратил внимание на описываемый им феномен динамики групповой работы, когда речь идет о нахождении группой «козла отпущения». Происходящее в аналитической группе, с одной стороны, можно описать, как свободно «плавающую» дискуссию, когда любой участник группы может задавать любую тему, делится любыми своими переживаниями. Дискуссия возникает тогда, когда эта тема становится актуальной (или вызывает отклик) у других участников группы. С другой стороны, динамика группы подчинена трансферентным отношениям с руководителем и матрица группы несвободна от этих отношений. Перенос и контрперенос являются прявлением бессознательных содержаний потребностей (желаний) группы. В «разрешении» своих желаний в группе появляются протагонисты, которые берут на себя смелость выссказывать потребности группы, также через протагонистов группа может вступать в конфликты с руководителем, если длительное время не видит разрешения своих потребностей (желаний). Можно сказать, что группа на какое – то время делегирует протагонистам выступать от своего имени в отношениях с руководителем. При этом, другие участники группы испытывают внутреннее напряжение, тревогу, страх наказания, вину и т.д. В определенных ситуациях (длительного неразрешения конфликта, неудовлетворения желания) протагонисты группы становятся «козлами отпущения». Для жизни социума характерен постоянный поиск «козлов отпущения», который является универсальным принципом в любых общественных формациях. Правда, в тоталитарных образованиях, этот феномен становится во главу угла.
Постсоветская история начала свой отсчет с символического убийства «отца орды» первого президента СССР. Произошло «разлипание» МАССЫ, которая называлась советский народ. Для легимитизации своего решения Л. Кравчук воспользовался результатами референдума о независимости Украины (хотя схитрил, зная другие результаты референдума). Б. Ельцин не видел других механизмов «увольнения»
М. Горбачева и, как было принято в советской традиции, упразднил сам орган. Кризис, который наступил после развала СССР очень быстро сделал «козлами отпущения» лидеров Белоруссии и Украины. Б. Ельцин через кровь отстоял свое право быть лидером и «козлами отпущения» стала партийная номенклатура. Впоследствии, Б. Ельцин сам инициировал передачу власти В. Путину, который не был замешан в развале СССР и делал попытки в последующем «собрать» развалившийся СССР и, тем самым, Б. Ельцин избежал участи «козла отпущения».
В событиях 2004 года в Украние протагонистами (кандидатами в презеденты) были два лидера с разными векторами дальнейшего развития общества. Один, будучи премьером, обладал административной властью с поддержкой государственных силовых структур МВД и прокуратуры. Второй протагонист имел широкую поддержку недовольных политикой существующего президента, и, в силу декларируемого западного вектора, внешнюю поддержку Европы и Америки. Перед Л. Кучмой стояла очень непрстая задача, он не хотел ни одного из кандидатов на свое место. Отдав приказ СБУ поддержать В. Ющенко в борьбе с В. Януковичем, Леонид Данилович решил сыграть в преферанс и, чтобы на мизере эти двое набрали по максимуму. При этом, Л. Кучмой была допущена принципиальная ошибка (он ведь не знал теории психоанализа). Протагонисты всегда вступают в конфликт и аппелируют к лидеру группы. В результате, Леонид Данилович получил «паровоз» и стал «козлом отпущения». Если вернуться к работе аналитической группы, ситуация, когда группа делает протаганиста «козлом отпущения» говорит о том, что желание осталось неудовлетворенным и группа и ее лидер оказались не в состоянии проделать внутренню работу по разрешению конфликта. В этой ситуации я бы сказал, что руководитель несет большую ответственность за происходящее, чем группа, которая находит «козла отпущения». Сделав Л. Кучму «козлом отпущения» политическая элита в Украине «вытеснила» обещания, которые давала в период борьбы за власть, не начала проводить реформ в общественной жизни тоталитарного общества. После «революции» (точка бифуркации) не произошло ожидаемого народными массами осознания и осмысления (инсайта) травмирующей ситуации, политическая Элита, пришедшая к власти, сразу начала борьбу между собой за раздел властных полномочий. Не «проработав» собственной обиды, когда хозяин их отучил от «корыта», как им казалось незаслуженно, они не смогли отказаться от той системы, где сами были жертвами и, возможно, теперь же получают наслаждение, если кто – то находится на их месте. Наверное, поэтому сейчас Ющенко сравнивают с Кучмой и Балогу с Медведчуком, президент и премьер вступают, как и раньше, в антагонистические отношения. Конфликт не проработан, поэтому имеется повторная компульсия.
Что же дальше?
Украина и Россия проходят очень похожий, но уникальный путь постсоветского развития.
С одной стороны, мы видим, что в России без какой – либо борьбы власть передается из рук молодого Путина (55 лет) еще более молодому Медведеву (42 года). Причем, если в Америке когда Д. Кеннеди стал президентом, его возраст сам по себе был сенсацией, то в России эта тема вытесняется с общественного сознания и этому может быть только одно объяснение: в сознании российских граждан В. Путин остается главным лидером, а Д. Медведев ведомым (учеником), не исключено, что В. Путин и сам этому верит. Тогда, это наивное заблуждение. Структура власти в России построена по принципу пчелиного улья. Есть рабочие пчелы, есть трутни, но только одна королева. Если королева умирает, из рабочей пчелы рождается новая королева (привилегия рабочих пчел). Но в улье не может быть две королевы, двух запахов. Поэтому, при всей лояльности, преданности Д. Медведева своему учителю, он обречен самостоятельно выполнять роль королевы. Если В. Путин станет премьером России, их ждут очень тяжелые испытания через неизбежное расщепление общества и желания сделать Д. Медведева или В. Путина «козлом отпущения».
Украина в отличие от России, имеет «личный опыт» борьбы двух лидеров. Пока то, что сейчас происходит в укринском политикуме, где Ю. Тимошенко выступает протагонистом, а В. Ющенко лидером не вселяет оптимизма. Если в аналитической группе руководитель вступает часто (или постоянно) в прямые коммуникации с протагонистом, а не со всей группой, то это говорит о бессознательном желании руководителя сделать протагониста «козлом отпущения» и о его неспособности проработки трансферентных отношений. Еще раз вернемся к аналитической группе. Задача руководителя «разрешать» внутренние конфликты группы (матрица), пользуясь инструментом переноса (направленные ожидания, фантазии, потребности участников) и контрпереноса (обратная связь руководителя.), что и является содержанием работы группы. От точности определения переноса зависит и контрперенос.
От В. Ющенка требуется самостоятельного определения приоритетных потребностей украинского общества:
- борьба с бедностью или борьба с коррупцией
- украинская идентичность или интеграция в мировое сообщество
- развитие здравоохранения и образования или развитие армии
- выбор стратегических партнеров или нейтральный статус Украины.
Давая четкие посылы обществу (политикуму), поддерживая (а не конкурируя) протагонистов, через удовлетворение потребностей народа (а значит тогда исчезают протагонисты этих потребностей) президент, тем самым, укрепляет собственную власть, служит развитию социума.
Популярность В. Путина во многом поддерживается точностью его месседжей (контрпереносов), он говорит (и делает) то, что хочет услышать народ. За это народ «прощает» тоталитарную систему управления.
Будучи противником тоталитаризма, по сути, В. Ющенко не хватает опыта, точности и продуманности подачи собственных месседжей народу, доверчивость и импульсивность играют злую шутку с президентом. Но, благодаря Виктору Андреевичу, Украина одной ногой встала на путь демократического развития. |
| v. |
2008-03-30 23:44:40 |
| Ми- цивілізована...
Перепрошую, се пан про яку націю і про який народ? Пан се писав після спілкування з гарантом? |
| 456 |
2008-03-31 18:41:03 |
| Абзац. Сорі, весь текст тре сприймати іронічно, чи тільки перший абзац? |
| Panjanka |
2008-04-02 11:51:30 |
| Пане Романе, дякую за статтю. Я майже все зрозуміла, хоча не маю відповідної освіти, просто Ви все дуже добре пояснили.
Я маю кілька питань, буду вдячна, якщо Ви знайдете час, щоб дати відповідь.
1. Як подолати "розщеплення"? Чи варто це робити?
2. Як повернути "контакт з реальністю" тим, хто зараз має владу?
Дякую |
|
2008-04-02 11:55:57 |
| Пане Віталію, мені також було цікаво читати Ваш коментар до статті. Я хотіла б щоб Ви розвинули свою тезу про протагоністів. Наскільки я розумію вони виконують роль посередника в групі. Чи достатньо протагоністів в українському суспільстві? Кого Ви можете назвати окрім Тимошенко? Як стають протагоністами? :) Дякую |
| член робочої групи |
2008-04-10 12:56:11 |
| п. Віталію варто було просто писати окрему статтю! :)) принциповим залишається питання про набір "сюжетів" для регресивної і робочої групи. наскільки пригадую, Біон виділяє три "регресивні" зразки саме для робочої групи, не пам’ятаю розділення на робочу і регресивну. утім це дискусія радше вузькофахова. з "дебрів" психоаналітичної теорії нам допоможе вийти література, кіно, мистецтво, публіцистика адже тут постійно пропонуються нові сюжети.
Дякую Авторові за чудовий екскурс! Можна, звісно, було менше теорії, а більше прикладів! Доведеться з нетерпінням чекати на продовження :) |
| член робочої групи |
2008-04-10 12:59:36 |
| дякую за акцент на раціональості. водночас дискусія тільки тоді й почнеться, коли говоритимемо про різні раціональності, їхні межі і перехід у "нераціональне". |
| Orest |
2008-04-14 19:06:29 |
| члену робочої групи:
Введение в работы Биона: группы
(http://psyjournal.ru/j3p/pap.php?id=20010302)
"Термин группа в определенном базовом допущении указывает на особую структуру и организацию, принятую группой в связи с действующим базовым допущением. Противоположной этой организации является та, основой которой является рабочая группа. Бионом были описаны три базовых допущения: baD - basic assumption of dependence, baF - basic assumption of fight-flight, baP - basic assumption of pairing." |
| Алевтина |
2008-05-09 23:33:57 |
| Думаю о практическом значении статьи. Лучше бы Вы для "Зеркала недели" написали, хоть бы интеллектуальная элита прочитала, может, какой-то процесс бы пошёл. Роман, но это ж надо постараться, сделать удобоваримым. Интересно тут у вас. |
| AYALex |
2008-07-01 17:17:15 |
| ...Смотри, как раб, неистово крестясь,
Тебе ответ готовит на Галере
И тащится община ,не таясь,
В своей особой Коммунальной вере!..
Пусть капитан сошел с ума,
Пусть мачты гнутся под напором
Стихий и мрачная луна
Им предрекает бурю в скором,
Но опьяненный видом крови
Бежит за призраком побед
Над Мобби Диком,..Символ бед
Над миром плач истошный вдовий-,
Не остановит их-, влечет
Вселенский призрак Вечной славы
И вера в то,что Бой их правый.
Душа в горячке, но поет,
Победы жаждет.Кто же враг
Для тех, кто нищ, обманут, наг?
Какая разница-он мечен:
Как символ боли-повод вечен:
С врагом сразится и сразить,
Найти врага-Врага казнить!
Вина несчастного лишь в том,
Что назван Он Его Врагом! |
|
2008-08-03 19:09:32 |
| Шановний пане! Чому б Вам не проаналізувати, як велику чи середню групу організацію УСП. Виходячи з концепції В. Біона про групове мислення - групове мислення формується одностайною думкою, вольовим рішенням чи бажанням групи в даний момент.
Якими методами формується групове мислення про елітність Лвовських терапевтів та про керівний склад УСП. Висновок напрошується сам. Адже уже понад 15 років керівництво даної організації не міняється. Узурпована уся влада, тобто групове мислення формується з позиції сили. Отже ви експлуатуєте одну з базових позицій "боротьби і втечі". Тобто не хочете коритися, тоді вон з організації. Крім тог, виходячи з власного досвіду спілкування з вами, на мій погляд УСП уже перетворюється на кримінальну структуру.
Як приклад, ситуації, які сталися з оргкомітетом Вінницької школи психотерапії. Адже відомо, щоб вивести з керівництва одного з керівників школи, були використанні кримінальні методи, внаслідок чого дана людина лікувалася, а її дочка попала в лікарню в сильному пароноїдальному стані. І ніякого розслідування не було проведено, тому, що це було зроблено , навмисно, щоб забрати контроль над фінансовою стороною школи.
Які осмисленні завдання можуть ставитися перед іншими членами осередку.
Яка повинна бути зріла повеінка людей з осередку. .....
На вашу думку, що повинна зробити людина з якою ви це зробили і не тільки....
Яка повинна бути позиція Вінницького стафу, адже дана людина була, ще й членом даного стафу, чи вона не гідна того, щоб про неї щось навіть думати.
Тому пане, дуже легко філософствувавти про християнську націю, освіченість,працьовитість українського народу.
Я вважаю, що ви не маєте права, як людина, як громадянин про це навіть думати. Ганьба. |
В звязку з оновленням сайту функція додавання коментарів тимчасово недоступна. |
|
Версія для друку