| Обережніше з толерантністю |
| Ведомости |
07.09.10 |
| Доброзичливо ставитися до шотландської спідниці, середньоазіатської тюбетейки чи російських лаптів – це одне, а до звичаїв, що вписуються в які завгодно цивілізації минулого, але тільки не в ту, з якою ми конституційно пов’язуємо своє майбутнє, – це щось зовсім інше й заледве чи прийнятне. Виховання в Росії повинно бути не стільки явищем для просування толерантності, скільки способом оновлення культури, пошуку й формування культурного консенсусу, здатного не консервувати численні культурні відмінності, а акцентувати й надавати пріоритет культурній спільності, ціннісній консолідації. Це складно, дуже складно. Легше базікати про толерантність |
| |
| Проблема популярної культури наших часів і часів Платона |
| The New York Times |
01.09.10 |
| Проблема відеоігор, які містять сцени насильства і можуть бути причиною зростання агресії чи насильства в реальному житті, не нова для філософів. Ранню версію суперечки між тими, хто бачить причинно-наслідковий зв’язок, і тими, хто бачить лише кореляцію і не простежує жодного зв’язку, можна знайти в "Республіці", де Платон приголомшливо виключає Гомера і великих трагіків-драматургів із того ідеального суспільства, яке він описує в цій праці. Як часто буває у філософії, сучасне людство опинилося перед дилемою: якщо Платон помилявся щодо епосу і трагедії, чи може воно помилятись щодо телебачення і відеоігор? Якщо, з іншого боку, воно має рацію, можливо, Платон був правий щодо Гомера і Еврипіда? |
| |
|
|
